За синь озерну в твоїх зморених очах,
За кожен міст, за кожну вулицю розбиту,
За кожен крик дитячий, за старечий страх,
За кожну мрію знищену, – змагатись, жити,
Допоки темінь нагла білі стяги не здійме,
Допоки дзвони захлинаються досвітні,
Ти як? Та що там, обійняти би тебе,
І рідним містом прогулятися у квітні.
Сергій Мартинюк
Останні коментарі